Павло Мовчан - На дзеркало води вже дише сизо холод...
На дзеркало води вже дише сизо холод,
розмивчасто тремтять углиблі береги,
і високо росте туману мур навколо,
і подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, нагускле верховіття...
Над вінцями очей пливе підталий лід,
і точать цвіркуни лунке одноманіття,
і кажани крильми клинцюють темний світ. Мурується, росте туман під саме небо;
ув’язнена кричить десь пташка чи душа?
І погляд поміча — мур вигнавсь довкіл тебе,
і пташці ти кричиш: — Мене-е не-е залишай-ай...