Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Іменники. Дерево

Дерево пам’яті в тридцять кілечок, чи ж пам’ятаєш дзенькіт вуздечок? Кінь норовистий пробував кору, вкритий лускою — листям прозорим. Наче линовище, тінь, трачена пилом, ока сучком самовито водила, чи ж не злітається круччя на ясен, щоб присмолити до гілки — по птасі, в четверо рук стовбур замкнути, щоб не розмила до кореня сутінь... Дерево затишку з чистим сумлінням, в кільцях замкнулося наше стремління. Десь у волокнах вплелися долоні й грива коня, що стояв на припоні. В пам’яті рук, в звивинах ліній круглість відбилась моя поосіння: кожну біду і журу непозбутню згладжують руки, в яких ти — присутнє. Пам’ять підноситься врівень з тобою, дерево в кільцях, ми навіч обоє...