Сплакнула шибка — на негоду,
відлуння схилитнуло воду,
бо хтось зітхнув на всю господу,
що й озирнутись не посмів.
Синів не хліб — окраєць льоду,
замість вина — пив з кухля воду,
ще й непомітно оп’янів.
То так... Життя... Воно всіляке:
тут посміявся, там поплакав,
і є на все своя ознака,
щоб краще долю розумів.
У світі все таке двояке —
пий воду і красненько дякуй,
що ти прожив хоч стільки днів.