Іржа малює пустку на замку,
ядушно дише в дзеркало глибоке
і нашвидку розводить в казанку
рідку водичку, тиху, синьооку.
Дощ зувсебіч у вікна загляда,
холодним оком водить по підлозі —
там спить мотузка спорзна, як удав,
звиваючись клубками у тривозі.
Тут страшно жить і очі піднімать
до сволока, де гак зігнувсь двозначно.
Тут стіни ждуть, коли вогню печать
торкнеться їх, щоб спалахнути вдячно.