Про зяючі дні непрожиті,
про дні дуплуваті
на спогад лишилися
кім’яхи вати. Проціджуєш подих крізь неї,
згортаєш, мов іграшки, дати:
чужі ювілеї,
свої марнотратні утрати,
безглузді ідеї...
І тішишся думкою —
все надолужити зможеш.
Ще рік... нехай два,
і ти порожнечу
на іншу — таку ж
перемножиш.