В смак тиші — пам’ять знов занурив,
де звуглений чорніє птах
і голомшіє вовча шкура,
розіп’ята на кулаках.
Услухливо, як камінь в річку,
з чуттям всесяжним глибини
летів, і струмені навстрічно
вергали запах давнини.
І кислість смушку в красній скрині,
і терпкість хрому й кунтушів,
і хижі пера соколині,
і дух козачої душі.
Покрасти в очі все до риски,
та як же з часом, давнино,
якщо розсипалась колиска
від доторку на порохно?
Згортаю пучки з переляку,
зринаю, зраджуючи слух, —
виношу лиш відвертість смаку,
а в пучках трину від розрух.