Лист подумкиЧому ж мені, друже,
так солоно пахне любисток і рута?
У пучці метелик крилом перевіює сутінь.
Метелик ручний і приручена рута зелена
позначили ніч високосну для мене.
Вузенька та ніч, наче кладка вербова,—
її перейти — що примислити слово.
Та що я скажу, коли замкнуті губи водою,
крило неминуче ширя над тобою?
Це все зволікання з його неминучим чеканням
на перше питання
(воно ж бо таке, як й останнє):
— Пощо, і звідкіль, і допоки? —
Низенький одвіт, хоча звуки високі...
Таке-то, мій друже, ходіння за межі денного:
почуєш лиш крик звідусюди...
і більше нічого, нічого, нічого.