Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - На схилку дня яскравіша зелене...

На схилку дня яскравіша зелене, зіркіша погляд і гостріша слух, прожите відступається від мене, майбутнє визначає новий круг. Пожовкле листя — це уже минуле, і на сорочці вчепистий реп’ях... Провалюється в німоту зозуля, відмірюється доля по стовпах. І видно ближнє в тріщинах та зморшках, віддаленіле ж — обриси втрача, вже стовбур дня розпущений на дошки, труну зшивають теслі на очах... Зелене листя й рештки того часу, що звалося теперішнім колись, від немочі воно повільно гасне, обрушується темрявою вниз. Крізь виломи у монастирських стінах виборсуються сироти сумні; схиляє воїн гіпсове коліно — його корчі відбилися в мені... І хоч не згадуй власного убозтва, щоб житні устілки в підошви не пекли, щоб коміром не став вошивий простір й не взувся ти в багно, як в постоли... Щоб не угледіть поглядом зіркішим, як тісто виколупують з діжі, аби не знав, що тіло стало іншим, покрившись густо плямами іржі... І що минуле — це завждешно нині, що й досі в полі крадеш ти горох... І, ніби прорість, завше всередині, і з дольок часу живишся обох...