Обганяє хмара хмару,
куриться літак, мов дріт,
в надра вигаслого жару,
щоб поволеньки згоріть... Шовкопрядний дощ тихенько
точить лощені листки...
Біль такий, ніби обценьки
з тіла смикають кістки. Та не змірять болю звуком,
не змотать його, як нить.
І у пологових муках
породільниця кричить. Пробиває шкаралущу
вже дозріле пташеня...
Доганяє смерть всіх сущих,
крик погибель обганя... Гасить звуки простір ватний —
крик відлунює в тобі,
мов життя самодостатнє,
бо йому імення — Біль...