Якщо ти в самоті — будь сам собі юрбою
і паперових птиць розвішай над собою.
Крапчаста їхня тінь. Проте на тебе стане —
і думка молода під нею не зів’яне.
Кружалечко води, що висохла на денці,
журбою не розводь — вона не розведеться.
Рука змалює круг, відтак — дрібніші в ньому—
оце відвічний рух на кам’яній основі.
Малюй, малюй хутчій, обчислюй мрію рвійно,
уже ідуть дощі, вітри високовійні.
Всі страхи відлетять — стіна тобі лишиться,
з її сумних глибин ти виворожиш птицю.
Рука шандарська
вмить затре кружки й квадрати,
в яких піднісся ти поверх шпиля,
поверх хреста,
по... вище янголяти!
Ні, не дістати!
І гомінку юрбу внизу
на себе ти поділиш,
бо в тебе — небо, в тебе — не...
бо вже летюче тіло.
На власну волю
та народ помножив своє ймення,
щоб виправдать жорстокий вік
своїм короткоденням.