Достоту, як вві сні:
колодязя горлянка
і мерехтить на дні
води розбита шклянка.
І падають униз,
зітхаючи, краплини.
— І ти перехились,
лети, лети до згину! —
А спрага — не змогти —
до цямрин тебе клонить.
— Ну, відривайсь, лети!
Що, в жилах кров холоне?!
Отож бо воно й є!
Всі страхи, болі наші.
Бо кожному своє
і пить з своєї чаші.
Ха, в кожного свій смак,
своя пекота й спека.
Ув’язнений дивак,
ти полетиш дале-еко-о!
Не грюкай у відро!
Ти випив свою воду,
Чекай — надійде строк,
і матимеш свободу...
Ха-ха-ха!