Все буде просто... Мури муровані —
вікно глибоке...
Пташко без імені,
в небо порошена.
Вітер затче в парусиння широке
в бганках його яблука зрілі,—
буде, ой буде того раювання!
Що ж то за дощ, намальований в небі, —
зводяться плечі, стрічаючи холод...
Де ж та подібність одного із другим,
де ж та причинність щоденної муки?
Вилущу зернята з кожного плоду —
порох у пучках, і більше нічого...
Пташко без імені, вкладена в крила,
в перах твоїх ані вітру, ні неба...
Мушу цей мур розібрати по каменю,
шлях замостить до товариша вірного
і в не... далекого.
Миттю спростується все у мовчанні —
все буде просто,
як зорі у небі.
Просто все буде,
як небо у зорях.