Просотані мохом червоні цеглини
і риски повздовжні —
чи ж то з-під руки?
І форма квадратна безсмертної глини
засвідчить стремління моє на віки...
Проходить звичаєм в’язничість безлика,
поволі стіна від дощів розмока,
і сіє насіння у шпарки осика,
і форма древесна углиб затіка.
Чи ж треба стать щільно,
щоб спина до спини,
щоб стало майбутнє на повен мій зріст,
щоб всі стільники вже надпитої глини
комусь розказали короткий мій зміст.
О стіно, що свідчиш моє проминання,
яка ж ти непевна в своїй довжині!
Проходжу тебе — зостається питання:
чи ж лишиться знак якийсь по мені?!