Тут Бог пройшов на білому біліше...
Так ніби дмухав, а не йшов поволі...
І бачення було у нього інше:
широке, кругове, по видноколі...
а я слідком... провалювавсь по шию,
І об карлюччя погляд дер на клоччя.
снувалися сніжини мурашині,
і сажа плямувала непороччя... Сліди з-під ніг низалися обруччям,
стискався зір обіддям, що дзвеніло...
З-під снігу дріт виборсувавсь колючий
і упікався реп’яшисто в тіло... І глибшав шлях, вирівнювались руки,
біль випромінювавсь крізь персні п’ятипало...
Які міцні зі світом ще сполуки...
Які ж глибокі у житті провали... Не вирвуся з полону снігового, —
підсаджую угору погляд криком;
— Хто відлучив єство моє від Бога?
І загубив у просторі великім? Мій Господи. І я був невагомим...
Душа ж — безоболончаста, летюча...
тепер все глибше нуриться у втому,
бо присмоктавсь до тіла дріт колючий... Звільни її, бо не роздмухать сажі,
що крила, нача листя, притрусила...
Снується чорно мурашина пряжа,
що вже й очей заплющити несила...