Павло Мовчан - Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі...
Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі,
наждачив слух до шерехту в дуплі;
і дерева, загострені, мов палі,
повитикались виклично з землі...
Яка безглуздість, мов труди Сізіфа,
громадить хмари та молоть сніги,
щоб захлинутись кучерявим сміхом
та зчистить сніг з ледачої ноги...
Струмливий зір просинює порошу,
немовби прагне янгола знайти
за деревами, але світ спустошивсь
до відчаю в очах, до гіркоти...
Шляхи розтоплені знов виявлять можливе,
диктатор-ворон прокричить; по-рр-ра...
Наситить очі аравійська злива,
що вже струмує нафтою з крила...
... Це кінець світу... Бо смола двоока
на тебе дивиться розпачливо крізь сніг;
конає пташка в смоляних потоках —
ти ж ні сніжинки їй подать не зміг.
Щоб відбілити спрагу аж до лету,
і розокремить пір’я на крилі...
Лягає сніг на очі, мов газета,
і тоне шрифт державний у смолі...