Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - По-ступ...

Знов землю відчиняють грабарі — до глини прикрої вгрібаються лопати. Ізнову розпинають на горі необлітанну душечку крилату... Люд збайдужілий, під один кашкет підструганий, і на одну підошву — зрівня гробки, посунувши вперед, і вшиє заполоч криваву в довгу прошву... Вологий холод, ніби вустюки, за коміри вповзає та за шкіру, об черепи розплющені зірки відтінюють убогий колір сірий... — Подумайте (якщо є думать чим?) про ті хрести, яких вам не минути. — Єдиная, — алкаш-грабар кричить, — цілуючи пляшенцію отрути... — І не-дєліма... — йому в тон впада полковник Алксніс і вганяє кулю в відбиток власний — брижиться вода: пухир спливає з Німана, мов дуля... і неділимий безіменний тлум за танками на Захід кроком рушив. і по землі пробіг залізний струм, — мов на дротах затіпалися душі... Тікає від заглади все живе: в хрести дерева, а трава — в коріння, повітря п’ятикутний постріл рве, а мову облягає оніміння...