Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Вирок

Зживаю душу всю до порошинки, зживаю власну душу, як чужу... Кров вистудив... життя своє розтринькав... Що тобі, Боже, в судний день скажу? Що словоблудив, потакав слухняно, підспівував і в чарку підливав мерзотнику, з яким братався п’яно, що вигиналася душа моя крива? Хіба лише собі тоді я шкодив, як вимовляв закляття: ком-про-міс... Коли ховав правдиве все насподі, і чув брехню, і бачив кривду скрізь? І світ потворив словом та мовчанням: паплюжив землю, криниці труїв... Твій, Боже, суд відбувся, та питання я утопив в багнюці марних слів. Твій суд відбувсь. Та вирок чинність втратив: усі живі... І ви брешіть, брешіть... супроти серця на сорочці м’ятій лиш пляма позосталась від душі.