Сколихнув темні шпали
“Братіслава-Москва”...
Й тільки листя опале,
тільки зжовкла трава. Тут — розорані схили,
вороння на ріллі.
Там — промерзлі могили
в потойбічній імлі. Самота безутішна
і розпука така,
мов у зранених віршах
Павла Гірника. І нема уже літа,
і надії нема,
тільки туга над світом,
тільки тиша німа, тільки шепіт провинний
відліта до небес
та вмерзає в сльозину
обвуглений хрест.