Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Грищук Броніслав - У приміському поїзді

Майже гекзаметрКрай вікна у спекотнім вагоні задумлива жінка ізнічев’я неквапно бананову плоть оголяє і, відкинувши локони на дерматинову спинку, овоч сей перестиглий облизує та споживає. А навпроти студентик із отрочим пухом на карку та білявим, рідким, ніби в котика-мурчика, вусом про античну добу, про Сапфо — вогняну лесбіянку фоліанта вивчає, знеможений млостю спокуси. З-за серпанку століть — і від сущої нині хвилини, з-за далеких морів — і від серця чийогось навпроти, час і простір скоривши, п’янка, незникома, неспинна, огортає вагонеманація бога Ерота. О поетко гріховного острова! Скільки ж то років впало прахом у Лету з тих пір, як дівчат жароустих, юнаків та мужів ясноликих, струнких, темнооких ти ввергала в дурманну й солодку безодню розпусти! А тепер твій двійник — нічнокоса розморена жінка у спекотному поїзді серце бентежить юнацьке, не ховає від хлопця принади легка спідничинка і банан провокує експансію асоціацій. І новітня Сапфо, зауваживши погляд гарячий, враз усе зрозуміла, збагнула. І тихо сказала: “Може, хочеш, козаче?— всміхнулася. — Хочеш, я ж бачу! Не стидайся, бери, щоб даремно добро не пропало...”Й ті екзоти тепер вони вдвох залюбки споживали, і вона повідала, що вивчилась на інженера, що живе, як і він, в Кам’янці, “сім хвилин від вокзалу”, і що в неї валіза дебела й тяжка, як холера! Вічне коло життя! Вони вийшли у сутінок синійта й подались неквапно з вокзалу до неї додому, наче дві з половиною тисячі років однині незрівнянна Сапфоіз коханим лесбійцем Фаоном.