У венах кров застигла наче в дроті мідь
і мармуровим світлом лиця оповиті
завмерлі навіки по різні боки миті
себе знайшовши врешт у всесвіті столітьНе міст брукований а невагома мить
краї миттєвості єднає і у світі
немає сил її утримать а графітті
слідів і досі неословлених мовчитьТо ми закам’янівши брилами корунду
зійшлись думками біля урвища секунди
щоб дослідити мозку широчінь на зламВ лабораторіях майстернях та молельнях
з’єднались вічності гармонія пекельна
і часу нашого божественний бедлам.