Де зорі блищать мов облізлий той хром
де хмари із обрієм скуті
воруше пташина вогненним крилом
щоб темряву з неба здмухнутиНе в змозі злетіти мабуть що від ран
а може ще дуже зарано
проте вже минуле зникає і нам
лишає лиш пасма тумануІ вже розпросталися крила у світ
проміння лийнувши убоки
і вже борюкання вітриську та віт
імлистий порушує спокійО це борюкання о ця боротьба
невпинна і непозичима
туди де по колу йде шкапа-доба
з зав’язаними вдень очимаТуди і тому кому вітер в степах
в обличчя не дме дме у спину
де шмарки розвезені по щоках
надбання сновиди єдинеА ну ж чоловіче до тих що не сплять
верни і планету і тіло —
руїнницька сила прадавніх заклять
не має уранці вже силиДивись як важкий вогнептаха політ
пантрує прискалене око
бо знає що й ти наче антиболід
здійнятися в змозі ніврокуЙ стає зрозуміла відмінність подій
які всі зовуть боротьбою —
якщо мла зі світлом провадить двобій
людина сама із собою.