Нишком неначе досвідчений євнух
тихо мов нота що спить у трубі
по площині відображень непевних
йшов я повзбіжно самому собі
І невловимим чудовиськом Нессі
спостерігав як тягнула свій хвіст
виснаженість пасажирських експресів
у експресивну наснаженість містРейки лискучі не перетинались
бо ж є перетин ознака біди
і світлофори лукаві не знались
із відображеннями у водіНебо
мов чорний собака
спрокволу
скиглило вітром та вічно глухі
люди чвалали повздовж видноколу
й небо збирало зірок реп’яхиРанок здирав їх а перше проміння
трощив у росах на зламу кутах
йшов я по схрещенню світла і тіней
квіти саджати на згаслих зірках.