Всмоктала чорна ряска зорепад
хапа парсеки ротом безупинно
в акваріумі трьох координат
мій зореліт
як без води рибинаУ склі безодні
погляд вже померх
у порожнечу
згусло безгоміння
і темно навкруги і ні шешерх
лиш нескінченність зорі нишком глимаІ ось тоді я мікрофон зібгав
здолав його змертвілість найстрашнішу
вкрутивши вірші
в непорушну тишу
й навколо їх усесвіт закружлявА потім обережно до нестями
я голову та очі обереги
з гермошолому витягнув торбеги
і довго вчився дихати словами.