Нас, чорними зірками обпалених
у кострубатих нутрощах всесвіту,
несе гора, що улетіла
з недобудованої планети. Несе гора, літаюча в просторі,
наш корабель зі згаслими дюзами
і в мікрофонах виє тиша,
стиснувши мозок до скам’яніння. Летить гора, що так і не згодилась
провалля вкрити білими шатами
чи заховати їх у згортках
сяючого крижаного світла. І ось вона, потворно оголена,
затятістю знівечена своєю,
блукає поміж куль небесних,
всесвіти дряпаючи собою. Але її поети побачили,
стереометрію волі вивчивши,
і астероїдом назвали,
що означає — “зіркоподібна”.