Оаза людей
в пустелі космічній
мій острівець магічний
марення мандрівників
смутної галактики
де порожнеча цупка як свинець
де кожен атом зустрічний
ковтає шлях нетрями
нутрощівТи раптом на сконі часів
речовини і проміння
легко жбурляєш
свій вітерець
хмаровинням фарбований
в запалені очі
розбитих ілюмінаторів
і чорних зірок бедуїни
діти руїни
прозорі
перлини своїх знекровлених лиць
повільно несуть
у мушлях шоломів на тлі
явищ подій та мрій
неначе скарби
вкрадені кочовниками
в просторах темних
шейха журбиВ оазі людей
небо підперши тополями
безтурботні атланти
планет кольоровими кулями
край джерела страждань в м’яча грають
бо самоти не вчувають вони
і молодіють мудрі прибульці
новим незнанням природи збагачені.