Вітер яблука з гілля зриває,
наче зрива стоп-кран...
Одначе йому не щастить ніяк
припинити рух,
щоб досхочу,
до знемоги їх наїстись.
Він, Єви зачіску розпатлавши,
розпачливо щось кричить,
втиха і зника,
яблук пахощами просякнутий.
... З падалки в спину вітру
дивиться черв’як.