Б. Мозолевському Пагорб я розкопав
іржавих мелодій
а ввижались мені
золоті скарби
та в таїлищах іншопланетних лодій
пам’ять зоряної добиЯ приймаю безнадеги повну дозу і
згадую рипучі скіфські пісні-і-і-і
що викручувало з себе
старого возу
дерев’яне колесо
у пітьміСкрегіт задавнений
тиша їсть уїжно
немащена історія десь рипить
а я сподівавсь що акордами ніжними
часу даросховниця забринитьА вони хрипкі мов кострубата мова
і деренчать
як підроблений кришталь
та зненацька в пилюці до відчаю раптово
зблискує
коштовних нот
пектораль.