Пропахнувши торішнім листям,
вкриває ультрафіолет
моє загублене князівство
на найзабутішій з планет. Бузкові хмари видихає
заслаблий вітер зорь крихких.
Безгучно час перетерає
залізні клямри брам важких. В степах зотліли хоругви...
Піском розсипалися гори...
Але серед розрив-трави
блищить магічне коло. Ковзну я в нього у пітьмі
і з цим полине рухом
самотньо-гордий звук сурми
руїн тріумфом. Бо знов до тебе, Давня Русь,
я з чорнопростору вернувсь
крізь галактичні таємниці. Промінням вишиті зіниці
повільно обертаються:
вертаємось,
вертаємось...