Здалеку надходять.
Із душі
тихої –
ще жовта й старовинна...
Афин запах,
потім запах сіна.
Потім ночі, дні й роки – чужі. Афин запах!
Стільки – не зібрать –
гребінками гори прочесати!
Запах сіна афинниковатий,
де сніги,
міста,
сіна стоять... Де старий, невиспаний візник
звівся! –
на вітрах волосся й руки.
А над ним викруглюються звуки.
Запах обертається,
мов диск.