Василь Герасим’юк - Стараєшся для них. Тож не спіткнись на римі...
Стараєшся для них. Тож не спіткнись на римі.
Вони простять усе, а спотикнешся – ні.
Вони такі свої. Вони такі ранимі.
І найрідніші в рідній стороні. Ти знаєш їх порив, гірку душевну вроду,
їх золоті лоби, їх золоті чуби...
Не вірять, коли ти без племені і роду,
і давньої журби, і давньої злоби. Яка метафора страшна – чекати бунту, а ще страшніша –світових пожеж! Прийди і доведи, що з болю ти і грунтуростеш. Якщо захочуть – доведеш. Бо ждуть. Хоч трішечки б орнаменту і крику.
Не слова. Не мовчання. Не тебе.
Не душу з-під поли – безродну, напівдикув столітті, що на тонкощі скупе. В тобі таки живе маленький Мартін Іден,
і ти себе, як міг, коректно переміг.
Вони за тебе. Всі і скрізь. Ти їм потрібен. Кому іще потрібен ти, крім них?