Він повернувся із мандрів дальніх
і сказав,
що бачив усе.
Він повернувся із відчуттям,
що може звільнити від болю
душі людські,
але поки що не знав,
із чого почати,
несучи пилюгу доріг
на своїх плечах,
а в такому вигляді – незручно. Він печальним був,
бо в дорозі розгубив
свої старі пісні,
він був знічений,
бо нові пісні,
які склалися в путі,
він ще не міг співати. Він припав до землі,
щоб усе обдумати і відпочити,
але почув такий рідний запах,
аж йому світ хитнувся,
і він зрозумів,
що стає землею. Значить, так: Арон завжди посміхається,
працюючи або відпочиваючи.
Разом із ним усміхається з фото над головою
Ален Делон перших своїх фільмів. Арон – швець. У ного майстерні
живуть кінозірки
і кілька постійних клієнтів. Арон усміхається із цвяхом у зубах,
ніби так і має бути.
Арон совісний –
клієнт ніколи не запитує про ціну завчасно. Коли питання політики вичерпані,
Арон починає будь-яку іншу тему.
Все ж нікому не вдалося дізнатися,
коли він народився,
звідки він до нас прийшов
і відколи сяє його усмішка. Поруч із ним все настільки живе,
що, здається, мисливець на фото
зараз вистрелить.
Для Арона життя – таке свято,
Як воскресіння для душі. Сумирним, спокійним чоловіком
був мій дід,
а коли говорив згарячу,
завше додавав: “Так сказав Шекспір” –
і ми змушені були поважати
того Шекспіра. Мій дід не любив лайки,
сідав за стіл, якщо запросять,
не пив ні грама,
а хмелів за всіх. На нього находила іноді
незбагненна печаль,
яку ніхто не міг пояснити,
але навіть у такі дні
він не забував нагодувати курей. Він завжди про все пам’ятав
і завжди свої оповіді починав так:
“Турки напали вночі...