Дощ на світанку стих, але за митьвія перейшов у вариво огненне.
Сполохано ти горнешся до мене,
а я тебе не можу захистить... Усе – як у пророцтві. Все. Однак
здалось мені, що це було вже. Начея чув цей грім, я це шаленство бачив,
я стан цей знаю:це не крах, а знак. Хто грає світом? На яких правах?
Чому не скажеш?
Та невже нам, темним, очистившись і полум’ям пекельним,
воскреснути з олжею на устах?!