Суниці на стеблах,
заховані в мох, –
намисто для тебе.
Намисто для двох, бо губи спікає,
холодні, як лід.
Стебло протинає
дві жмені ягід. А стебла зв’язати –
кошелик суниць
нанижем у згарди
для звірів і птиць. Намисто безцінне –
таке не купить.
Як пацьорку в сіні,
ми губим цю мить, бо в тебе на шиї
суниць силінки!
Ми потім досидим
і дні, і роки. Донижемо потім
на стебла тонкі
і ночі, і роки,
та вже не такі, як ягоди в росах,
що пахли між трав... Той нині там косять,
де кров’ю стікав.