Маріє,
за мертвими виють пси.
Так виють, ніби за тими,
що вмерли у всі часи,
й між ними — ми.
Не за ними. На сивому тлі трави
тонко, мов конокради,
проціджують ніч волхви
імені твого ради. Тут виють до ранку пси
за мертвими й за живими
на грані, бо голоси
їхні
кажуть очима.
Заплющуй очі...
зірвигубами пелюстку зради
па псиному тлі трави
спасенної ночі ради. Ми тут.
Ми вдвох на коні,
що палить трави в галопі!
За нами виють чи ні?!
Тут кров б’є об кров! Це опір.
Хтось мав любити
тут. Ми ждали такої ночі.
Душа моя горне бруд —
роби з ного, що хочеш, бо виють до ранку пси
за мертвими й за живими
на грані, бо голоси
їхні
кажуть очима...
Ми ще ворушимось!
Мивиєм з болю до рана,
з любові виємо, з тьми,
тут,
як там, де застане... На сивому тлі трави
тонко, мов конокради,
проціджують ніч волхви
імені твого ради.