Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Василь Герасим’юк - Старовинний пейзаж

Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені... Немов у забуте століття зайшов і стоїш. Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені. Дзвіночки про них сповіщають, сповільнюють вірш. І сиплеться попіл па трави старі і короткі, і подув залізний плече, як вода, відчува. Якого ще треба терпіння, навіщо і доки? Яка ще потрібна душа і яка голова? Небесні потоки лягли унизу на каміння, і древні, забуті отари в тумані висять... Якого ще, доки й навіщо потрібно терпіння? Які колокільця про хвору ходу сповістять?