Є різні ватри. Є ватри,
що з довгими прийшли ночами.
Горять в снігах під небесами
на голому джубрі гори,
горять немов між нами.
Ти —
по той бік полум’я.
Несила
очей від нього відвести.
Мене ти забуваєш, мила,
бо думаєш лише про те,
про що це вогнище захоче.
І тільки не заплющуй очі,
допоки виє і мете. Є різні ватри. Йду до тих,
що відпадали нам весною,
і не між мною і тобою,
а скрізь, де камінь над водою
і ми — у водах молодих. Є різні. Є, що до зорі
любилися, вони до рана
померли —
то ватри на Йвана,
а не під снігом на горі.
Є різні. А були й такі,
які не мали б відпадати.
Та не твоя вина.
Знайшла ти
моє обличчя в темноті.
Є різні. В них свої права
на серце стомлене й скажене.
Лиш мама щоб була жива.
Вона ще молиться за мене. Є різні ватри. Але я
люблю осінні, вечорові,
коли шарпнеться голос крові
в багатті мудрім, як змія... На Спаса,
вдосвіта,
в димах
навколо церкви й серця свічі
горіли.
Ти і в цім сторіччі
пройшла —
немов по тих свічках. А в ці осінні вечори
заносиш до комор молОка,
де скине шкіру тьма стоока,
бо вже горять мої ватрИ.