Посипав з хвої світлий пил.
А зір — замало.
І ріща із останніх сил
мені палало. Я миттю переплив ріку
і пісню млосну.
А ти сто літ, як в сардаку
пішла на Босну. З тобою мати і брати,
й вуйки з вуйнами.
А світлий пил із темноти
завис над нами. Під сардаками — киптарі
і груди, й тиша...
Лиш на зарінку угорі
палає ріща. І засипає світлий пил
цю твердь по сволок.
Ти йдеш по нім
з останніх сил.
І грає волох.