Малий у вишитій сорочці,
він заглядав під всі столи.
Гонорний був, бо старші хлопці
уперше в хованки взяли. Та надійшла найбільша радість:
настала і його пора,
бо випало йому ховатись.
Йому — ховатись! Гра є гра. Малий у тлумі многолюднім
тихцем прокрався до музик
і заховався там за бубном —
о, він облюбував тайник! Музика грає — танець має
свій гик і тик, а він принишк:
того чекає, хто шукає.
А хто? Хай погукає лиш. На співи танці завернули,
за північ гамір завернув...
Невже ніхто? Невже забули? І спати сором. І заснув. Коли музика стихла, стухла,
його помітили. Котрийсь
із хлоп’яків прибігі з кухляводи линув.“Устань і вмийсь!”“Чи, може, цицьки хочеш? Мами
заждався? Хай ховає в міх!”І я побитий був словами
отих бешкетників малих. І за слізьми, як за стіною,
я затремтів од тих образ, —
мов потішались наді мною.
А вінспросонняусміхавсь.