Василь Герасим’юк - На сіні, що срібліє над кущами...
На сіні, що срібліє над кущами,
завмерли дві душі в легких тілах.
Я знаю, хто прикидав їх пластами. Нас кличуть, мила, душі у сінах. Живе, скажи, чи неживе створіння
тут нипає, стискаючи горби?
Оце, обдерте глодом озвіріння,
оце проміння пекла полюби. Бо ось надходить мить —і пахне м’ята. Барвінок пахне — забирає зір. Чужим, навскісним запахом зайнята, —
ти є. Півдухом перловидних нір —ти є. Паду, німію — все, доволі!
Є ти. І тільки ти. І доки ти —
оці кущі, потовчені і голів своє важке волосся заплети.