Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Народна творчість - За Сибіром сонце сходить

За Сибіром сонце сходить. Хлопці, не зівайте. Ви на мене, Кармалюка, Всю надію майте! Повернувся я з Сибіру, Та не маю долі, Хоч, здається, не в кайданах, А все ж не на волі. Маю жінку, маю діти, Та я їх не бачу, Як згадаю про їх муку — Сам гірко заплачу. Зібрав собі славних хлопців, Що ж кому до того? Засідаєм при дорозі Ждать подорожнього. Чи хто їде, чи хто йде, Треба їх спитати, Як не має він грошей — Треба йому дати! Зовуть мене розбійником. Кажуть — розбиваю. Ще ж нікого я не вбив. Бо й сам душу маю. З багатого хоч я й візьму — Убогому даю. Отак гроші поділивши, Я гріхів не маю. Судять мене вдень і вночі, Повсяку годину, Ніде мені подітися, Я од журби гину. Аж тут їде сам владика: «А здорові, хлопці!» «Ой, довго ми вас чекали. Благослови, отче!» Чи хто їде, чи хто йде, Часто дурно ждати. Отак треба в лісі жити, Бо не маю хати. Ой, вилічив сам владика Сорок тисяч грошей. Подивився кругом себе — Все хлопці хороші. Ой, чи їде, чи хто йде, Треба його ждати. Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Пішов би я до дітей — Красу мою знають: Аби тільки показався. То зараз впіймають. А так треба стерегтися, Треба в лісі жити. Хоч, здається, світ великий, Ніде ся подіти! Ой, прийдеться Кармалюку Марне пропадати. Бо немає пристанища. Ані свої хати. Прийшла туга до серденька, Як у світі жити? Світ великий і розкішний. Та ніде ся діти! Асесори, ісправники За мною ганяють, Більше вони людей б'ють. Як я гріхів маю. У неділю дуже рано У всі дзвони дзвонять. А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять. Нехай гонять, нехай ловлять, Нехай заганяють, Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають!