Маленька хата, як коробка,
загата з листя під вікном,
кошниця, наче солі товпка, —
усе вже спить осіннім сном. У хмарі сонця і не знати,
в тумані тихе поле спить,
собачка вилізла з загати,
раз гавкнула — і вже мовчить. Причулося! Се вітер гонить,
а листя хоче утечи, —
і сон собачку знову клонять:
нема чого і стеречи.