Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Іван Франко - Не покидай мене, пекучий болю...

Не покидай мене, пекучий болю, Не покидай, важкая думо-муко Над людським горем, людською журбою! Рви серце в мні, бліда журо-марюко, Не дай заснуть в постелі безучастя – Не покидай мене, гриже-гадюко! Не дай живому в домовину класться, Не дай подумать ані на хвилину Про власну радість і про власне щастя, Докіль круг мене міліони гинуть, Мов та трава схне літом під косою, І від колиски аж по домовину Жиють з бідою, наче брат з сестрою, – Докіль життя тяжким нас давить валом, На пні ламає силою страшною, Докіль ще недосяглим ідеалом Для міліонів ситість, тепла хата, – Докіль на лицях сльози, ніби ралом, Борозди риють, доки зимна крата Тюремна руки путає робучі, Мруть з голоду бездомні сиротята, Пишаються під небом ті блискучі Гнізда розпусти, зопсуття й обмани І світ заражують, докіль могучі «Стовпи» отруту ллють в народні рани, Думки кують, для прихоті своєї Люд трупом стелють люті тамерлани! Ох, загніздись на дні душі моєї, Важкая думо! Сильними кліщами Стискай те серце, скоро б від твоєї Схибнув я стежки! Ночами і днями Шепчи над вухом: «Ти слуга нещасних! Працюй для них словами і руками Без бажань власних, без вдоволень власних»!