Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Іван Франко - Олі

Коли часом на вулиці побачу Вдову убогу, сиротя мізерне, Що к мені руку простяга жебрачу, В німім благанні очі к мені зверне, Тремтить в лахмітті, босе, на морозі, Сльотою бите й гордуванням ситих, – Огнем на серце капають ті сльози, Той жаль голодних, нищих і невкритих. І думаєсь мені: «Недовго, може, Коли мене важка прийме могила, І ти отак підеш на роздорожжє О хліб просить, моя дружино мила! І зжовкне, зв’яне те лице, що нині Так любим сяйвом, щирістю ясніє, Погаснуть очі, що сміялись к мині, Жура зв’ялить тебе, моя надіє! І діти наші – ох, аж серце в’яне! – Сльотою биті, босі, у лахміттю, На сльози й горе непросвітно-тьмяне, Як сиротята, геть підуть по світу». І тайком я тремтячою рукою Остатній гріш їм ткну й гадаю: «Може, Хтось змилуєсь колись і над тобою І сиротятам нашим допоможе».