Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта? Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.