Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне! Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі і неволі! Тілько губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься —
Твоє горе настане. Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш сюда, не положишся,
Не заснеш в холодочку! Не з дітьми підеш — панську череду
Поженеш ти на поле!
Не пісок м’який — стерня острая
Босі ноги наколе! І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав’ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в’ялую рибу! І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди,
І сльозу твою тілько бог їден
З неба видіти буде! Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда мине, найде панщина —
Їдна й тая ж неволя. І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи... І що божий день будеш до світа
До роботи вставати;
Свою силоньку ні собі, ні мні,
А панам виробляти. А там панові не вподобався,
Писарині якому, —
Ноги здибають, руки спутають
І звезуть до прийому. Станеш голий ти у присутствії,
Як родила тя мати...
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати! І забриють лоб — і до церкви враз,
Там присягу прокажуть;
У мундир вберуть, оружжо дадуть,
Світ навіки зав’яжуть! Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть — мову рідную
На чужую зламати... І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом’янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку... А прийде війна — зложиш голову!
Де і хто поховає?
Не згадає мир, не спитається,
Хіба бог спам’ятає! Спи ж, дитя моє, ти — життя моє!
Спи ж, дитя моє красне!
Поки світ стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!